Лукаш Реліга: Крім того, Ви також піднімаєте питання про необхідність, проведення дерусифікації громадських місць у Кременчуці. Чи багато в Кременчуці місць, які асоціюються з Росією, і чи вважаєте Ви це за необхідне?
Артем Ряса: У Польщі назви вулиць були змінені у 1990-х роках, відразу після створення Третьої республіки. Не кожен молодий поляк пам'ятає, що сьогоднішня вулиця 11 листопада у Бидгощі у комуністичну епоху була вулицею "22 липня", а вулиця маршала Фоха називалась "Червоноармійською". Саме тому закон про декомунізацію, ухвалений у 2017 році, не сильно вплинув на зміни у найменуванні польських вулиць.
У Кременчуці вулиці, пов'язані з комунізмом, не переіменовували до 2016 року - наприклад, центральна вулиця міста носила ім'я Леніна, і мало хто пов'язував його ім'я із вбивством громадян Української Народної Республіки (Перша Українська Республіка 1917-1922), він більше асоціювався з часом, коли морозиво коштувало по 20 копійок. Це трохи схоже на те, як деякі літні поляки згадують часи Едварда Герека. Люди просто не звертали на це уваги. Це змінилося лише після Євромайдану, а у 2016 році було змінено назви 120 вулиць. Українці прокинулися та почали поважати свободу та свою державу. Наприклад, проспект 60-річчя Жовтня було змінено на проспект Свободи. Цей процес здійснювався відповідно до державного закону про декомунізацію.
Тепер ми хочемо провести другу фазу "дерусифікації" або "декомунізації", яка є ініціативою міської громади. За роки окупації Російською імперією, а потім Радянською Росією, коли так звані "брати" називали наші вулиці іменами своїх героїв, котрі зовсім не пов'язані з історією нашої країни, а часто були вираженими українофобами. Історик Вахтанг Кіпіані пише: "Пушкін (російський поет) - це символ, яким Російська імперія та СРСР позначили територію, на якій вони здійснювали свою владу. Тубільців змушували почуватися неповноцінними порівняно з великою імперською культурою.
Єдина причина, яка пояснює чому на вулиці Пушкіна стоїть пам'ятник, - це те, що він був росіянином. Такою була колоніальна політика. У нас зараз в Кременчуці 136 вулиць, які потрібно переіменувати.
Л.Р.: На місцевих інтернет порталах Кременчука, Ви виступаєте за ширше ознайомлення з містами-партнерами Вашого міста, включаючи Бидгощ. Звідки взялася ця ідея?
A.Р.: Як колишній студент Університету Марії Склодовської-Кюрі в Любліні факультету політології, спеціальності "Міжнародні відносини", я багато читав про комуністичні часи та цікавився пострадянським відродженням Польщі, щоб використати ці знання для того, щоб допомогти моїй Україні стати європейською. державою, як Польща. Мене зацікавила декомунізація у Любліні, а точніше той факт, що в одному з парків міста є проспект Міст-партнерів. Ще у 2015 році я запропонував назвати один з топонімів міста "Бидгоським", а також надати іншим вулицям назви міст-побратимів Кременчука. Таким чином я хотів покращити дипломатичні відносини з цими містами. На той момент мені було лише 17 років, і ніхто не слухав молодого дипломата.
Сьогодні у нас знову з’явилася така можливість, і я думаю, що тепер все пройде успішно. Я виступив з офіційною пропозицією, також я брав участь у засіданні комітету, як слухач, про те, щоб замість бульвару Пушкіна назвати його ім'я одного з міст-побратимів : на честь ізраїльського Рішона, македонського Бітола, литовського Алітус та польського Бидгоща. Український народ дуже вдячний вам за вашу солідарність та допомогу, яку ви запропонували. Я докласти зусиль і просувати ідею про перейменування однієї з вулиць у Кременчуці на вулицю Бидгоську.
Л.Р.: Чи ця ідея вже знайшла відгук серед мешканців міста?
А.Р.: Я не єдиний, хто виступив з ініціативою називати вулиці на честь міст-партнерів. Заступник директора Кременчуцького інституту розвитку також є прихильником цієї ідеї. Колишній член міської ради також підтримує цю ідею. Проте голос жителів має вирішальне значення, комітет обере варіантів, а потім буде призначено онлайн-голосування. Цей процес займе деякий час близько 4 місяців. Зі свого боку, я всіляко сприятиму тому, щоб міста-побратими вшанувалися подібним чином.